Опис досвіду роботи
Формування соціальної компетентності
дітей з особливими освітніми потребами
в умовах інклюзивного освітнього простору
Дитина, яка терпить менше образ, виростає людиною,
яка більше усвідомлює свою гідність.
М. Чернишевський
Актуальність та перспективність досвіду
Діти з обмеженими можливостями, діти з особливими потребами, особливі діти. Це не просто синоніми поняття «дитина-інвалід». Ці слова вказують на одну з найскладніших проблем, що стоїть перед людством. Відсутність досвіду взаємодії «звичайних» і «особливих» дітей веде до низького рівня сприйняття останніх у суспільстві, порушення спілкування з однолітками, і, як наслідок, веде до уповільнення процесу інтеграції їх у соціум. Незнання загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки.
Важливою проблемою розвитку суспільства стає виховання, з одного боку, молодого покоління, як умови формування толерантної поведінки, морально-духовної, життєво-компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал; а, з іншого – формування соціальної компетентності дітей з особливими потребами.
Одним із показників розвитку суспільства є гуманне, турботливе і милосердне ставлення до дітей з особливостями у розвитку, що, як і всі, мають право на повноцінне життя. Сьогодні Україна постала перед проблемою вдосконалення системи навчання, виховання та соціальної адаптації дітей із особливими освітніми потребами.
З одного боку, запровадження інклюзивної освіти дає змогу краще підготувати дітей з особливими потребами до умов реального життя, дає більше можливостей для участі у різних видах діяльності. І, як наслідок, такі діти легше будуть сприйняті суспільством.
З іншого боку, виникає і ряд труднощів: недостатня підготовка спеціалістів; неготовність батьків «здорових» дітей сприйняти особливих дітей поряд із своїми дітьми; бачення батьками дітей з особливими потребами відмінностей між розвитком своїх дітей та їхніх однолітків, страждання від цього; несприйняття таких дітей однолітками.
Пізнати і навчити особливу дитину - у цій складній справі немає готових рецептів. Але, насамперед, треба зрозуміти дитину як особистість, розгледіти її індивідуальні особливості. "Прив'язуючи" навчальні завдання до життєвого досвіду дітей, використовуючи сучасні технології, можна досягти поставленої мети самореалізації кожної дитини. Завданням педагога є прагнення зробити навчально-виховний процес захоплюючим та радісним для всіх його учасників.
Вчитель має йти однією дорогою з дітьми та їхніми батьками, де кожен допомагає і підтримує один одного. Адже весь навчально-виховний процес будується на взаємовідносинах між учнем, вчителем та батьками. Де кожен має вчитися спільно долати труднощі, сходити до вершин, падати і підніматися, радіти і сумувати, перемагати та співчувати.
Першочерговим завданням для вчителя стає необхідність формування соціальної компетентності, пов’язаної з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей дітей з особливими освітніми потребами через взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу: учнів, вчителів, батьків.
Теоретичне обгрунтування
Сучасні українські вчені психолого-педагогічної ниви О.Г. Асмолов, І.Д. Бех, Т.І. Поніманська відзначають розширення можливостей розвитку особистості, формування громадянина своєї держави здатної бути стратегом свого життя.
Особливо значення набуває проблема формування соціальної компетенції дітей з обмеженими можливостями, яка є інтегративним особистісним утворенням, де, в свою чергу, інтегративність – це проникнення освіти в усі сфери соціального буття.
Джон Равен, один з авторів компетентністного підходу в англійській освіті, відмічає особливу роль головних агентів соціалізації дітей і наголошує на тому, що ця проблема є наслідком нової економіки та нового підходу до людських ресурсів, випливає з потреби адаптації дитини до досить мінливих умов існування .
Результати досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів та педагогів-дефектологів А. Адлера, І.Д. Беха, А.А. Бодалєва, В. Бондаря, Л. Виготського, М. Вержиховської, Г. Дульнєва, Н. Коломінського, В. Мачихіної, Ж. Намазбаєвої, Т. Пороцької, С. Рубінштейна, В. Синьова, І. Татьянчикової, О. Хохліної, Ж. Шиф, Д. Джеймса, М.І. Монахова, О.В. Сухомлинської, К. Роджерса, та ін. показують наявність потенційних можливостей корекції та компенсації розвитку «особливих» дітей, висувають ідею реабілітації і максимального залучення їх у соціальний простір.
Посилаючись на фахівців як в області медицини, так і в області психології М. Певзнера, А. Лурія, В. Лубовского, Л. Виготського, Г. Дульнєва, О. Леонтьєва, А. Запорожця, П. Гальперіна, Б. Пінського, В. Занкової, які у своїх дослідженнях прийшли до того, що прогноз розвитку та соціальної адаптації таких дітей більшою мірою залежить від системи виховання і навчання, а не лише від рівня вади, зробимо спробу, виокреслити соціологічні аспекти та сформулювати, на наш погляд, більш оптимальне визначення соціальної компетентності дитини – здатність трансформувати набутий отриманий досвід входження в соціум, налагодження соціальної взаємодії, як з дорослим світом так і зі світом своїх однолітків, вміння вибудовувати комунікативне спілкування та адаптуватись до умов мінливого суспільства.
В розуміння цього питання ми включаємо наступні критерії:
- потребу в самопізнанні, саморегуляції в різних видах діяльності дитини;
- володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами й методами життєздійснення;
- усвідомлення, організацію свого життєвого шляху, своєї місії в суспільстві, особистісного розвитку;
- проблемне бачення свого життя;
- осмислене розв’язання міжособистістних суперечностей;
- здатність до об’єктивної оцінки різних сфер і меж поширення своєї життєвої активності;
- усвідомлену й адекватну оцінку результатів життєдіяльності;
- високий рівень розвитку;
- філософське та етичне осмислення свого життя;
Характеристика досвіду за інноваційним потенціалом
Наукова новизна досвіду полягає у вивченні світового педагогічного досвіду, адаптації кращих прикладів інклюзивної освіти та виховання під сучасний зміст освітнього простору. Використання у дослідженні інноваційних технологій, сучасного ресурсного забезпечення, розробки та впровадження нових цікавих форм і методів роботи з формування соціальної компетентності учнів з особливими освітніми проблемами дало змогу відкрити нові шляхи у роботі над поставленим питанням та сформувати педагогічну модель навчально-виховної системи класу з інклюзивною формою навчання та моделі комплексної роботи з батьками дітей з особливими освітніми потребами.
Проблема формування соціальної компетентності учнів початкової школи з особливими потребами, як і всіх інших, засобами сучасного освітнього простору зорієнтована на забезпечення реалізації вимог Закон України "Про освіту", а також всебічний розвиток молодших учнів та повноцінне оволодіння ними всіма компонентами навчальної діяльності.
Процес соціалізації характеризується такими ознаками, як періодичність та динамічність протікання. Найбільш важливим періодом соціалізації є дошкільний та шкільний вік, коли дитина не лише набуває знання, формує власний світогляд, але й отримує навички самоконтролю, взаємодії з колективом, уміння вирішувати складні життєві ситуації. Саме у навчально-виховному процесі відбувається розвиток усіх складових самовдосконалення особистості, у першу чергу потреби у самоствердженні та самореалізації, що є невід’ємною частиною соціального становлення сучасної людини. Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша.
Разом з тим рівень вивченості проблем соціалізації дітей з особливими потребами не можна визнати таким, що задовольняє сучасні суспільні потреби. Водночас рівень теоретичних напрацювань в загальній педагогіці і психології містить багато цінних, хоча і розрізнених ідей, думок, здогадок, які можуть і повинні будити пошук у напрямку вивчення адаптивних процесів людини в навколишньому середовищі.
Опис досвіду
Гуманізація відношення суспільства до осіб з обмеженими можливостями у розвитку та інтеграція, що все більше розширюється у всі сфери соціального життя, вносить істотні корективи у діяльність педагогів, що працюють в умовах інклюзивного середовища. Сьогодні педагогічна громадськість чи не найбільше обговорює проблему інтеграції дітей із порушенням психофізичного розвитку в єдину освітню систему загальноосвітньої школи.
Процес інтеграції може вважатися повноцінним, якщо забезпечує три умови:
- навчання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенційного розвитку;
- можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам - виховувати власну дитину;
- розширення кола спілкування дитини з особливостями психофізичного розвитку та підвищення якості її соціалізації.
Процес соціалізації триває все життя і відповідає неперервному вихованню. Великим виховним фактором є перебування дітей в колективі з різними вадами та співпрацю з дітьми, що створюють цей колектив. У вільному колективі, де кожна дитина ніби розчиняється в чомусь цілому, набуває нових якостей та особливостей, дитина з особливими освітніми потребами бачиться в зовсім іншому світлі. Вивчення вільного соціального життя цих дітей розкриває можливості їх розвитку. Л.С. Виготський вказує, що питання соціальної компетенції дефекту може бути в кожному випадку розкрите та деталізоване при наявності всебічного розуміння вільного соціального життя дітей, яких вивчають.
В умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати толерантне ставлення до «особливих» дітей складно.
«Немає сумніву, що багато що залежить від загального розпорядку в закладі, але найголовніше завжди залежатиме від особи безпосереднього вихователя, що стоїть віч-на-віч з вихованцем: вплив особи вихователя на молоду душу становить ту виховну силу, якої не можна замінити ні підручниками, ні моральними сентенціями, ні системою покарань та заохочень. Багато, звичайно, важить дух закладу; але цей дух живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер вихованців» (К.Д.Ушинський).
Погоджуючись з думкою відомого педагога Ш. Амонашвілі про те, що вчителі мають бути людьми доброї душі й любити дітей такими, якими вони є, необхідно навчитися однаково любити і шибеника, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного, і «особливого».
Навчити «особливих» та «звичайних» дітей жити у соціумі пліч-о-пліч – первинне і головне. Мова йдеться про формування навичок «життя» не лише у дітей з особливими потребами, а й, що є не менш важливим, формування здатності сприймати цих діток як таких, що є «як всі».
Процес формування соціальної компетентності в інклюзивному середовищі є багатобічним і включає в себе:
1. Модель комплексної роботи з батьками (Додаток 1).
2. Педагогічну модель навчально-виховної системи класу (Додаток 2).
Адже відомо, що першим і найважливішим чинником соціалізації є сім’я, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив на виховання підростаючого покоління.
Другим важливим чинником є однолітки, а також - школа, яка сьогодні покликана, в першу чергу, стати осередком формування соціальної компетентності, в тому числі, самовизначення і самореалізації кожної особистості.
Щоб бути успішним, людині сучасного суспільства необхідно володіти такими якостями як самостійність, заповзятливість, відповідальність, комунікабельність, толерантність, здатність бачити і вирішувати проблеми автономно, а також в групах, здатність і готовність постійно вчитися новому, самостійно і за допомогою інших знаходити і застосовувати потрібну інформацію. Іншими словами, бути компетентним. Цим якостям необхідно навчати.
Соціалізація як процес засвоєння сукупності знань, норм поведінки, звичок і, як наслідок, набуття соціальної компетентності дозволяє дитині стати повноцінним членом суспільства.
Тому пріоритетним напрямком для школи ˗ формування особистісних цінностей разом з цінностями окремих груп. В умовах впровадження інклюзивного навчально-виховного середовища актуальності набуває проблема подолання кризового менталітету сучасності, зумовленого недосконалістю системи взаємодії в суспільних групах між людьми, їх взаємовідношень і моделі поведінки. Соціалізація в таких умовах набуває соціальної насиченості та інтенсивності, метою якої стає завдання відтворити найбільш стабільні духовні якості соціуму, формування ціннісних орієнтацій дитини.
А сенс роботи вчителя, що працює в класі з інклюзивною формою навчання, насамперед, полягає у вихованні громадянина, який, володіючи необхідними знаннями, вміннями і навичками, володів би найважливішою для суспільства соціальною компетентністю, що включає в себе такі ключові компетенції:
ü комунікативну компетентність - здатність вступати в комунікацію з метою бути зрозумілим;
ü особистісну компетентність - здатність аналізувати і діяти з позиції окремих областей людської культури;
ü інформаційну компетентність - здатність володіти інформаційними технологіями, працювати з усіма видами інформації;
ü моральну компетентність - готовність, здатністю жити за традиційними моральними законами.
Успішна ж соціалізація дітей з особливими потребами розпочинається з набуття ключових компетенцій, що має завершитись формуванням соціальної компетентності.
Важливо «не відкидати» дітей з особливими потребами від загальної групи учнів, а навпаки намагатися показати всім і кожному, що вони такі ж, як і всі. Організувати діяльність класу з урахуванням можливостей «особливих дітей», викликаючи в інших бажання бути прикладом, допомогти, або просто бути поруч, а не викликати почуття жалю, відрази чи байдужості – це і є головне завдання вчителя.
Для формування в учнів соціальної компетентності, включення їх в життя колективу класу, використовуються різні форми навчально-виховної роботи: проекти, свята, відкриті виховні заходи, екскурсії, відвідування театрів, родинно-виховні заходи, бесіди, тощо. Різноманітні напрямки діяльності сприяють отриманню кращого результату.
У навчально-виховну роботу класу необхідно обов’язково залучати батьків. Запрошувати разом з дітьми їх на різноманітні класні та позакласні заходи. Не лише пропонувати свою допомогу та «нав’язування» власних думок при зустрічах, а й не соромитися спросити поради. Адже важливо, коли батьки відчувають свою значущість у житті дитини, довіру з боку вчителя.
Отже, результатом роботи має стати створення оптимального соціально-культурного мікроклімату в колективі, який би сприяв толерантній взаємодії між «різними» учнями, творчому саморозкриттю, саморозвитку, дозволяв би дітям легко освоїтись в інклюзивному просторі, спонукав би їх до діяльності, яка б дозволяла вступати в реальні відносини з оточуючим світом.
Для педагога, що працює в класі з інклюзивною формою освіти, кожен учень має бути особистістю.
В плануванні роботи необхідно враховувати фактори, що зумовлюють розвиток соціальної компетентності школярів як складової соціалізації особистості, а саме:
1) створення сприятливого психологічного мікроклімату та виховного середовища, що є комфортним для кожного учня;
2) організація системної виховної роботи з формування в учнів загальнолюдських та громадських якостей, уміння будувати свою компетенцію життя.
Вагому роль при цьому слід надавати роботі з батьками, яких активно залучати до співпраці, використовуючи інтерактивні форми роботи.
Практична значущість досвіду вбачається у розробці навчально-методичного забезпечення процесу формування соціальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами з використанням інноваційних технологій, що забезпечить можливість у створенні умов для набуття навичок взаємодії всередині суспільної групи.
Навчально-виховну роботу з учнями класу необхідно планувати за такими напрямками:
Øробота з учнями, що сприяє розвиткові соціальної, інформаційної, комунікативної компетентності та саморозвитку;
Øробота з батьками, що допомагає досягти найбільших результатів;
Øробота з педагогами школи, що включає обмін досвідом.
Для сприяння формуванню соціальної компетентності дітей з особливостями, потрібно:
· створювати та розв’язувати проблемні ситуації;
· давати й періодично змінювати громадські доручення, обговорювати їх виконання, обов’язково підбивати підсумки роботи;
· проводити виховні заходи патріотичного змісту, здійснювати правове та морально-етичне виховання:
· брати участь у соціальних проектах;
· створювати ситуації морального вибору на основі прочитаних творів або життєвих ситуацій;
· учити дітей висловлювати власну точку зору, вислуховувати думку товариша, узгоджувати їх та доходити порозуміння.
· проведити екскурсії;
· проводити бесіди з етичної тематики;
· здійснювати пошуково-дослідну роботу.
· оформлювати стіннівки;
· брати участь у конкурсах;
· складати власні казки,
· організовувати персональні учнівські виставки;
· стимулювати зайнятість дітей у роботі гуртків, студій за інтересами;
· проводити розвивальні пізнавальні ігри;
Дуже важливим напрямком в роботі стає робота з батьками, що включає:
- анкетування з метою вивчення соціального статусу сімей, надання соціальної та педагогічної допомоги. Індивідуальні співбесіди за результатами діагностики, відвідування вдома;
- консультації, вечори запитань і відповідей з питань формування позитивної мотивації до навчання, зустріч із вчителями, залучення батьків до процесу діагностики проблем та потреб дитини;
- цикл бесід, лекцій з питань: ”Як уникнути конфліктів із дітьми”, “Поради батькам”, індивідуальна робота з проблемними сім’ями, круглий стіл “Адаптація дитини в житті”, тощо;
- запрошення та участь батьків до проведення тематичних виховних годин, проведення семінару «Педагогічна освіта батьків», сумісна робота батьків і учнів у створенні дітьми життєвих проектів;
- висвітлення кращого сімейного досвіду виховання дітей, впровадження курсу «Педагогіка на кожен день»;
- лекторій «Соціалізація дитини», участь у благодійних акціях, консультації, інформування, проведення класних родинних свят ”Родина від батька до сина”, “І на тім рушничкові...”;
- допомога в організації екскурсій для дітей, спільні спортивні та виховні заходи для дітей і батьків;
- залучення батьків до проведення тематичних виховних годин, батьківські збори “Дисципліна і самоконтроль учня як підготовка до самостійності ”.
- індивідуальна робота з батьками з проблемних питань виховання дітей.
Невід’ємною стає і робота з педагогічним колективом з консультування щодо потреб «особливих» дітей, надання рекомендацій з використання форм роботи з такою категорією дітей, проведення майстер-класів для обміну досвіду.
Результативність роботи над формуванням соціальної компетентності дітей з особливими освітніми потребами великою мірою залежить від того, наскільки дібрані форми та методи навчально-виховної діяльності стимулюють розвиток активності, свідомості, цілеспрямованості, самоорганізації, самоуправління. Даний досвід показав позитивний вплив на формування ключових компетенцій соціальної компетентності особистості учня з особливостями розвитку; розвиток емоційно-вольової сфери; активізацію роботи з батьками «особливих» дітей; збереження позитивного психологічного мікроклімату класу; зростання мотивації дітей до участі в навчально-виховному процесі; розвиток толерантного ставлення учнів класу до «незвичайних» дітей»; формування соціальної активності дітей з особливостями.
Висновки
Таким чином, дотримуючись вищевикладених аспектів педагог може ефективно планувати та організовувати власну діяльність, плануючи цілий ряд заходів взаємодії дітей, вчителів та батьків дотримуючись певних правил, прийомів та методів роботи, та спрямовувати її на досягнення високих результатів у формуванні соціальної компетентності учнів з особливими потребами та у підвищенні рівня сприйняття таких дітей в шкільному колективі, ставлячи саме особистість учня у центр виховної системи. Використання Моделі виховної системи педагога навчально-виховної системи класу з інклюзивною формою навчання та Моделі комплексної роботи з батьками дітей з особливими освітніми потребами допоможуть вчителю зайняти гуманістичну позицію в інклюзивному навчально-виховному середовищі та досягти високих результатів.
Для більш успішного вирішення проблеми соціалізації дітей з особливими освітніми потребами необхідно «перш за все» навчитися сприймати таких дітей не відокремлено, а у колі однолітків, тобто такими як всі, гідними уваги вчителя та оточуючих. Необхідно максимально інтегрувати дітей з обмеженими можливостями в загальну систему освіти, залучати батьків до активної участі у вихованні дітей на всіх етапах підготовки їх до самостійного життя, залучення до культурних цінностей, навичок спільного життя.
Важливими кроками у задоволенні освітніх потреб в умовах інклюзивної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку повинні стати:
Ø удосконалення виховної системи класу, де кожен має рівні права і однаково толерантне відношення до себе;
Ø визначення форм соціальної активності, інтеграції дітей з особливими потребами в суспільство.
Ø розробка нових заходів, направлених на формування соціальних компетенцій.
Підсумовуючи можна наголосити на головному: ідея інтегрованого навчання має бути сприйнята як педагогами, батьками «особливих» дітей, так і всіма членами суспільства, підтримана практиками і, за такої умови, буде планомірно та ефективно реалізовуватися.
Література
1. Воровщіков С.Г. Навчально-пізнавальна компетентність школярів: досвід системного конструювання//ЗАВУЧ. Управління сучасною школою. - 2007. - № 6. - С. 81-103.
2. Дмитрієва Л.В. Теорія і практика управління якістю освіти. Випуск 2: Освітня програма педагога: структура, зміст, технологія розробки: Методичний посібник / Під. ред. В.А. Сарапулова. - Чита: ТОВ «Експрес-видавництво», 2007. - 200 с.
3. Джон Равен Педагогическое тестирование. Проблемы, заблуждения, перспективы. Пер.с анг. – М.: «Когито –Центр», 1999
4. Іванов Д.А. Компетенції та компетентнісний підхід у сучасній освіті// ЗАВУЧ. Управління сучасною школою. - 2008.- № 1. - С. 4 - 24.
5. Кондаков О.М. Компетентність як результат діяльнісної характеристики//Відкритий урок. 2004 № 1718 (с. 15-22)
6. Концепція модернізації муніципального освіти в місті Читі на період до 2010 року. - Чита, 2003.
7. Краєвський В.В. Загальні основи педагогіки. - М.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 256 с.
8. Хуторський А. Ключові компетенції як компонент особистісно-орієнтованої парадигми освіти // Народна освіта. - 2003. - № 2. - С. 58 - 64.
9. Якиманская І., Якуніна О. Особистісно - орієнтований урок: планування і технологія проведення // Директор школи. - 1998. - № 3. - С. 65 - 72.
Формування ключових компетентностей учнів початкової школи засобами сучасного освітнього простору.
ГУМАНІСТИЧНА ПОЗИЦІЯ ПЕДАГОГА У ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ОСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ
«Нема сумніву, що багато що залежить від загального розпорядку в закладі, але найголовніше завжди залежатиме від особи безпосереднього вихователя, що стоїть віч-на-віч з вихованцем: вплив особи вихователя на молоду душу становить ту виховну силу, якої не можна замінити ні підручниками, ні моральними сентенціями, ні системою покарань та заохочень. Багато, звичайно, важить дух закладу; але цей дух живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер вихованців»
(К.Д.Ушинський).
Пізнати і навчити дитину - у цій складній справі немає готових рецептів. Але, насамперед, треба зрозуміти дитину як особистість, розгледіти її індивідуальні особливості. "Прив'язуючи" навчальні завдання до життєвого досвіду дитини, використовуючи сучасні технології, вчитель досягає поставленої мети самореалізації кожної дитини. Завданням педагога є прагнення зробити процес виховання захоплюючим та радісним.
Професійний шлях класного керівника має йти однією дорогою з вихованцями та їхніми батьками, де кожен допомагає і підтримує один одного. Адже весь процес виховання будується на взаємовідносинах між учнем, вчителем та батьками. Ми вчимося разом долати труднощі, сходити до вершин, падати і підніматися, радіти і сумувати, перемагати та співчувати.
Погоджуючись з думкою відомого педагога Ш.Амонашвілі про те, що вчителі мають бути людьми доброї душі й любити дітей такими, якими вони є, необхідно навчитися однаково любити і шибенника, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного.
Виховання в житті людей – первинне і головне, усе інше – його наслідки. Там, де виховання відкладають «до кращих часів» і починають вирішувати інші, загальніші і важливіші, як здається, проблеми, ці кращі часи не настають ніколи. Виховання – це саме життя, а життя «на потім» відкласти не можна.
Щоб бути успішним, людині сучасного суспільства необхідно володіти такими якостями як самостійність, заповзятливість, відповідальність, комунікабельність, толерантність, здатність бачити і вирішувати проблеми автономно, а також в групах, здатність і готовність постійно вчитися новому, самостійно і за допомогою інших знаходити і застосовувати потрібну інформацію. Іншими словами, бути компетентним. Цим якостям необхідно навчати.
Основний сенс роботи вчителя- класного керівника полягає у вихованні громадянина, який, володіючи необхідними знаннями, вміннями і навичками, володів би найважливішими для суспільства ключовими компетенціями, а саме:
✓ соціальною компетентністю - здатністю діяти в соціумі з урахуванням позицій інших людей;
✓ комунікативною компетентністю - здатністю вступати в комунікацію з метою бути зрозумілим;
✓ особистісною компетентністю - здатністю аналізувати і діяти з позиції окремих областей людської культури;
✓ інформаційною компетентністю - здатністю володіти інформаційними технологіями, працювати з усіма видами інформації;
✓ моральною компетентністю - готовністю, здатністю жити за традиційними моральними законами.
Для формування в учнів ключових компетентностей використовуються різні форми виховної роботи: проекти, свята, відкриті виховні заходи, екскурсії, відвідування театрів, родинно-виховні заходи, бесіди, тощо. Різноманітні напрямки діяльності сприяють отриманню кращого результату.
У виховну роботу класу необхідно обов’язково залучати батьків. Запрошувати разом з дітьми їх на різноманітні класні та позакласні заходи. Не лише пропонувати свою допомогу та «нав’язування» власних думок при зустрічах, а й не соромитися спросити поради. Адже важливо, коли батьки відчувають свою значущість у житті дитини, довіру з боку вчителя.
Отже, результатом виховної роботи має стати створення оптимального соціально-культурного мікроклімату в колективі, який би сприяв творчому саморозкриттю, саморозвитку, дозволяв би дітям легко освоїтись у своєму виховному просторі, спонукав би їх до діяльності, яка б дозволяла вступати в реальні відносини з оточуючим світом.
Головним принципом гуманістичної позиції педагога необхідно вважати принцип – кожен учень особистість, індивідум.
Вагому роль при цьому слід надавати роботі з батьками, яких активно залучати до співпраці, використовуючи інтерактивні форми роботи.
В плануванні роботи необхідно враховувати фактори, що зумовлюють розвиток ключових компетентностей школярів як складової вихованості особистості, а саме:
1) створення сприятливого психологічного мікроклімату та виховного середовища, що є комфортним для кожного учня;
2) організація системної виховної роботи з формування в учнів загальнолюдських та громадських якостей, уміння будувати свою компетенцію життя.
Виховну роботу з учнями класу планувати за такими напрямками: робота з учнями, що сприяє розвиткові соціальної, інформаційної, комунікативної компетентності та саморозвитку; робота з батьками, що допомагає досягти найбільших результатів; робота з педагогами школи, що включає обмін досвідом.
Щоб розвинути соціальну компетентність, потрібно:
● створювати та розв’язувати проблемні ситуації;
● давати й періодично змінювати громадські доручення, обговорювати їх виконання, обов’язково підбивати підсумки роботи;
● проводити виховні заходи патріотичного змісту, здійснювати правове та морально-етичне виховання:
● брати участь у соціальних проектах;
● створювати ситуації морального вибору на основі прочитаних творів або життєвих ситуацій;
● учити дітей висловлювати власну точку зору, вислуховувати думку товариша, узгоджувати їх та доходити порозуміння.
Розвитку в учнів полікультурної компетентності сприятиме:
● проведення зустрічей з цікавими людьми, відомими художниками, поетами, композиторами;
● проведення тематичних вечорів, міжнародних фестивалів, заочних подорожей країнами світу;
● відвідування виставок, музеїв, проведення екскурсій;
● проведення бесід з етичної тематики;
● читання та обговорення історичних творів;
● здійснення пошукової роботи.
Розвинути комунікативну компетентність допоможе:
● інсценування казок;
● усний опис картини;
● проведення ділових та інтелектуальних ігор, круглих столів, дискусій;
● написання запрошень, привітань, оголошень, випуск газет, стіннівок, листів;
● листування з ровесниками;
● проведення бібліотечних уроків, постійний зв'язок із бібліотекою.
Інформаційна компетентність здійснюється через:
● проведення усних журналів, зустрічі з цікавими людьми;
● інтелектуальні ігри, екскурсії, відвідування музеїв, персональних та художніх виставок, творчих майстерень;
● ознайомлення учнів із дитячою періодикою;
● стимулювання учнів до роботи з комп'ютером; використання мережі Інтернет.
● створення інформаційних проектів;
Розвиток компетентності творчої діяльності можна реалізувати завдяки:
● участі у конкурсах та олімпіадах;
● дослідницький діяльності учнів;
● складанню власних казок, віршів; випуску власних збірок, конкурси малюнків;
● створенню кросвордів, ребусів;
● побудові генеалогічного дерева своєї родини;
● організації персональних учнівських виставок;
● стимулюванню зайнятості дітей у роботі гуртків, студій за інтересами;
● залученню до самоврядування.
Компетентність саморозвитку та самоосвіти можна здійснювати через:
● залучення виконання творчих завдань та участі в інтелектуальних заходах;
● проведення розвивальних пізнавальних ігор;
● залучення до гурткової роботи;
● складання та реалізацію програми самоосвітньої та самовиховної діяльності учнів.
Дуже важливим напрямком в роботі стає робота з батьками, що включає:
- анкетування з метою вивчення соціального статусу сімей, надання соціальної та педагогічної допомоги. Індивідуальні співбесіди за результатами діагностики, відвідування вдома;
- консультації, вечір запитань і відповідей з питань формування позитивної мотивації до навчання, зустріч із вчителями-предметниками, залучення батьків до процесу свідомого вибору профілю дітьми та майбутньої професії.
- цикл бесід, лекцій з питань: ”Як уникнути конфліктів із дітьми”, “Поради батькам”, індивідуальна робота з проблемними сім’ями, круглий стіл “Адаптація дитини в житті”.
- запрошення та участь батьків до проведення тематичних виховних годин, проведення семінару «Педагогічна освіта батьків», сумісна робота батьків і учнів у створенні дітьми життєвих проектів.
- висвітлення кращого сімейного досвіду виховання дітей, впровадження курсу «Педагогіка на кожен день».
- лекторій «Соціалізація дитини», участь у благодійних акціях, консультації, інформування, проведення класних родинних свят ”Родина від батька до сина”, “І на тім рушничкові...”
- допомога в організації екскурсій для дітей, спільні спортивні та виховні заходи для дітей і батьків.
- залучення батьків до проведення тематичних виховних годин, батьківські збори “Дисципліна і самоконтроль учня як підготовка до самостійності ”.
- індивідуальна робота з батьками з проблемних питань виховання дітей.
Таким чином, дотримуючись вищевикладених аспектів педагог може ефективно планувати та організовувати власну діяльність, плануючи цілий ряд заходів взаємодії дітей, вчителів та батьків дотримуючись певних правил, прийомів та методів роботи, та спрямовувати її на досягнення високих результатів у формуванні власної компетентності та у підвищенні рівня вихованості учнів, ставлячи саме особистість учня у центр виховної системи. Золоті правила педагога, гуманістична модель виховної системи педагога та модель комплексної роботи з батьками, наведені в додатках, допоможуть вчителю зайняти гуманістичну позицію у навчально-виховному процесі та досягти високих результатів.
Література
1. Воровщіков С.Г. Навчально-пізнавальна компетентність школярів: досвід системного конструювання//ЗАВУЧ. Управління сучасною школою. - 2007. - № 6. - С. 81-103.
2. Дмитрієва Л.В. Теорія і практика управління якістю освіти. Випуск 2: Освітня програма педагога: структура, зміст, технологія розробки: Методичний посібник / Під. ред. В.А. Сарапулова. - Чита: ТОВ «Експрес-видавництво», 2007. - 200 с.
3. Дронов В.П. Роздуми про стратегічні завдання шкільної географії// Географія та екологія в школі XXI століття. - 2005. - № 6. - С.31 - 34.
4. Іванов Д.А. Компетенції та компетентнісний підхід у сучасній освіті// ЗАВУЧ. Управління сучасною школою. - 2008.- № 1. - С. 4 - 24.
5. Концепція модернізації російської освіти на період до 2010 року. - Уряд Російської Федерації. - Розпорядження № 1756 - р від 29.12.2001 р
6. Концепція модернізації муніципального освіти в місті Читі на період до 2010 року. - Чита, 2003.
7. Краєвський В.В. Загальні основи педагогіки. - М .: Видавничий центр «Академія», 2003. - 256 с.
8. Сафронова Е.М. Про роль афоризмів у виховному процесі // ЗАВУЧ. Управління сучасною школою. - 2004.- № 8. - С. 150 - 158.
9. Словник іноземних слів. - 7-е изд., Перераб. - М .: Російська мова, 1980. - 624 с.
10. Хуторський А. Ключові компетенції як компонент особистісно-орієнтованої парадигми освіти // Народна освіта. - 2003. - № 2. - С. 58 - 64.
11. Якиманская І., Якуніна О. Особистісно - орієнтований урок: планування і технологія проведення // Директор школи. - 1998. - № 3. - С. 65 - 72.
12. Дьюи Д. Мое педагогическое кредо., Приводится по Э. Гусинский, Ю.Турчанова. Современные образовательные теории, М. МВШСЕН, 2002, -128с.
13. Дьюи Д. Демократия образования, М., Педагогика – Пресс, 2000, - 348с.
Золоті правила педагога
1. Учитель має викликати любов і повагу школярів до себе. А це можливо, коли він сам любить, поважає та піклується про кожну дитину, у стосунках з учнями чесний і відвертий.
2. Учителю не слід мати «любимчиків». Дитина прислухатиметься до порад такого вчителя, виконуватиме прохання, ділитиметься з ним найсокровеннішим.
3. Він має бути веселим, жартами підтримувати учнів, створювати позитивну атмосферу.
4. Педагог має правильно використовувати свій час, щоб поповнювати запас енергії завдяки природі, мистецтву.
5. Учителю слід завжди бути доброзичливим. У дитині немає нічого такого,щоб вимагало жорстокості. Зло перемагають добром, любов’ю. Учитель повинен бажати дитині лише добра, виховувати в ній добро власними вчинками, і дитина відповість тим самим.
6. Учителю варто читати більше наукової літератури. З такою Людиною учням завжди цікаво.
7. Завдання вчителя як особистості «знайти себе в собі» й допомогти дітям зробити те сааме.
8. Учитель має володіти мистецтвом індивідуальних бесід з дитиною, уміти її вислухати, підтримати в ній вогник самоповаги. Не можна обговорювати поганих вчинків привселюдно. Самоповага народжується із радощів за себе, за свій успіх.
9. Педагогу необхідно створити доброзичливий учнівський колектив, в якому кожна дитина пам’ятає, що поруч з нею людина, з інтересами якої треба рахуватись.
10. Педагогу слід мати гаряче серце й холодний розум, щоб не допустити поспішних, непродуманих рішень; не залежати від настрою.
11. Учителю потрібно дорожити довір’ям дитини, любити її, захищати, поважати її почуття. Тоді між учителем і дітьми складатимуться доброзичливі, щирі стосунки. Педагог має берегти найвище благо: людську гордість, недоторканіть особистості, гідність дитини.
12. Педагогу необхідно виховувати в дітей самодисципліну, боротися з лінощами. Разом з батьками слід працювати над тим, щоб дитина сама себе обслуговувала. Діти мають розуміти, що навчання в школі – це їхня найважливіша робота.
Проектна діяльність у початковій школі
|
Проектна діяльність у початковій школі розкажи – і я забуду, Покажи – і я запам’ятаю, Дай спробувати – і я зрозумію» (Китайська мудрість). Проект – мета, яку дитина зрозуміла, прийняла, реалізувала у процесі діяльності. Слово «проект» походить від латинського «кинутий вперед», тобто це задум, план для досягнення поставленої мети. Навчальний проект – це сукупність завдання учням, проблеми, яку потрібно вирішити, способів її вирішення, форм організації взаємодії учнів з учителем і один з одним, самої діяльності і, нарешті, аналізу результату і співставлення його з попередньою гіпотезою. Мета проектного навчання: 1. Сприяти підвищенню особистої впевненості у кожного учасника проекту. 2. Надихати на розвиток комунікативності та уміння співпрацювати. 3. Забезпечити механізм розвитку критичного мислення дитини, уміння шукати шляхи вирішення проблеми. 4. Розвивати в учнів дослідницькі уміння (виявлення проблем, збір інформації), спостережливість, уміння висувати гіпотези, узагальнювати, розвивати аналітичне мислення.
o допомагає учням визначити мету діяльності; o рекомендує джерела отримання інформації; o розкриває можливі форми діяльності; o сприяє прогнозуванню результатів проекту, що виконується; o створює умови для активності школяра; o є партнером; o допомагає учню оцінити отриманий результат.
· визначає мету своєї діяльності; · відкриває нові знання; · експериментує; · обирає шляхи вирішення проблем, які виникають в ході роботи над проектом; · несе відповідальність за свою діяльність.
· бажання самої дитини, · сприятливе середовище, · грамотний доброзичливий викладач – консультант.
· у підборі літератури та інших джерел інформації з теми; · у формулюванні гіпотези і визначенні цілей, яких треба досягти; · у показі способів та прийомів роботи зі знайденим матеріалом; · в обговоренні зібраного матеріалу; · у підготовці тексту виступу; · у моделюванні, в тому числі і комп’ютерному.
В основу класифікації проектів можна
покласти декілька ознак. · дослідницький проект (це найскладніший проект, обрана тема повинна бути актуальною, а мета – чіткою, наприклад, історія екзамену); · пошуковий проект ( анкетування, складання таблиць, діаграм); · творчий проект (результатом такого проекту можуть бути: газета, літературна збірка, відеофільм, свято, вистава тощо); · рольовий або ігровий проект (розподіляються ролі, наявні елементи костюмів, створюється певна ігрова ситуація); · практичний проект (наприклад, модель діючого механізму, створена своїми руками розвиваюча гра).
За кількістю учасників проекту: · особистісні; · парні; · групові; · колективні.
· короткотривалі; · середньої тривалості; · довготривалі.
Звичайно, вік накладає природні обмеження на організацію проектної діяльності молодших школярів, однак розпочинати залучати дітей до проектної діяльності варто обов’язково. Справа у тому, що саме у молодшому шкільному віці закладається цілий ряд ціннісних установок, особистісних якостей та ставлень. Якщо ця обставина не враховується, якщо це вік сприймається як «прохідний» для методу проектів, то порушується послідовність між етапами розвитку навчально – пізнавальної діяльності учнів і значній частині школярів так і не вдається пізніше досягти бажаних результатів у проектній діяльності. Теми дитячих проектних робіт краще обирати зі змісту навчальних предметів або із близьких до них галузей, тому що для проекту потрібна особистісно – значуща і соціально – значуща проблема, яка знайома молодшим школярам і має для них самих значення. Проблема проекту або дослідження, яка забезпечує мотивацію включення школярів у самостійну роботу, повинна бути в галузі пізнавальних інтересів учнів і знаходитися в зоні їх найближчого розвитку. Тривалість виконання проекту доцільно обмежити одним уроком (можливо, спареними уроками) або одним – двома тижнями у режимі класно – позакласних занять. Крім того, важливо ставити разом з учнями і навчальні цілі для оволодіння прийомами проектування як загально навчальними уміннями. Наприклад, можна поставити дітям такі запитання: Які уміння знадобляться для виконання цього проекту? Чи володієте ви цими уміннями в достатній мірі? Яким чином ви зможете здобути необхідні вам уміння? Де ще ви зможете пізніше застосовувати такі уміння?
Багато уваги від учителя вимагає і
процес осмислення, цілеспрямованого здобування і застосування школярами знань, потрібних у тому чи іншому проекті. Від учителя при цьому вимагається особлива тактовність,
делікатність, щоб не «нав’язати» учням інформацію, а спрямувати їх самостійний пошук, наприклад: Чи все ви знаєте, щоб виконати даний проект? Яку інформацію вам треба отримати? До
яких джерел слід звернутися (Інтернет, довідники, художня література, підручники)? Після захисту проекту виготовлені вироби можна подарувати людям, чиї потреби вивчали діти, членам родин учнів, можна передати у дитячий садок. Важливо, щоб діти відчули потребу у тих виробах, які вони виготовили, відчули атмосферу свята від того, що вони принесли людям радість. Дуже важливе питання – оцінювання виконаних проектів, яке має носити стимулюючий характер. Школярів, які досягли особливих результатів у виконанні проекту, можна відзначити дипломами або пам’ятними подарунками, при цьому у початковій школі має бути заохоченим кожен учень, який взяв участь у виконанні проекту. На варто перетворювати презентацію у змагання проектів із присудженням місць. Краще виділити декілька номінацій і зробити так, щоб кожен проект «переміг» у якійсь номінації. Наприклад, можуть бути наступні номінації: «Пізнавальний проект», «Потрібний проект», «Пам’ятний проект», «Яскравий проект», «Веселий проект» тощо. Окрім особистих призів можна приготувати спільний приз для усього класу за успішне завершення проектів. Це може бути похід до лісу, на виставку, в музей, на екскурсію і т.д. План проведення проекту І етап · Визначення теми. · Постановка завдання. · Обговорення. · Формулювання проблемних питань. · Формування груп, висунення гіпотез вирішення проблем. · Обговорення плану роботи учнів. · Обговорення можливих джерел інформації, питань захисту авторських прав.
· Вибір творчої назви проекту. · Самостійна робота учнів з обговорення завдання кожного в групі.
· Самостійна робота груп по виконанню завдань.
· Підготовка учнями звіту про виконану роботу.
· Захист отриманих результатів та дослідів.
1. Проблема, на вирішення якої спрямовано проект. 1) Чому цей проект потрібен? 2) Яку проблему він буде вирішувати? 3) Як школярі будуть залучені до участі у роботі? 2. Загальна мета проекту, завдання. 1) Мета – це те, що бажаєте отримати в результаті. 2) Завдання – це конкретна частина мети, яку треба буде реалізувати, це дії, за допомогою яких буде досягнуто мету проекту. 3. Плановані результати проекту. 1) Чітко опишіть, що буде отримано. 2) Кому це буде корисно? 3) Якою буде ваша вигода від участі у цьому проекті? 4. Діяльність в рамках проекту. 1) Що треба робити, щоб досягти описаних результатів і вирішити проблему? 2) Які конкретні дії треба виконати для вирішення проблеми? 3) Які ресурси будуть використані? 4) Що буде відбуватися в рамках даного проекту? 5. Висновки при виконанні проекту. 1) Від чого може залежати результат проекту?
2) Як результати даного проекту
можуть бути використані іншими? 1. Назва проекту. 2. Керівник проекту. 3. Навчальні дисципліни, близькі до теми проекту. 4. Склад проектної групи (прізвища учнів, клас). 5. Тип проекту. 6. Замовник проекту. 7. Мета проекту (практична та педагогічна мета). 8. Завдання проекту. 9. Необхідне обладнання. 10. Анотація. 11. Передбачувані продукти проекту. 12. Етапи роботи над проектом.
· проект – спостереження · проект – оповідання · фантастична історія · музичне оповідання · виготовлення листівок, іграшок, сувенірів · екологічний проект · сервісний проект · мальований фільм · слайд – фільм · реклама · буклет · проект – книга · мультимедійна презентація · гербарій · альбом · журнал, в тому числі й електронний · колаж · колекція · макет · модель · книжка – розкладка · музична підбірка · наочні посібники · плакат · план · реферат · серія ілюстрацій · казка · довідник · стінгазета · сценарій свята · навчальний посібник · фотоальбом · креслення · екскурсія · карта
Вид освітнього продукту залежить від характеру провідної діяльності, наприклад:
1. Ранні проекти.
Ранні проекти – це зазвичай
колекціонування різноманітних ілюстрацій та слів до них, які можуть використовуватися на уроках як словник, як матеріал для розвитку мовлення і збагачення кругозору учнів. Ці
проекти доступні для першокласників у більш простому вигляді та з деякими ускладненнями в інших класах початкової школи.
Цифроплакат. Учнями оформлюється плакат про цифри по мірі їх
вивчення. Малюються картинки, записуються лічилки, казки, речення про цифри. ^ 2. Проект – спостереження. · Щоденник спостережень. Проекти про пор року.
· Проекти про домашніх тварин
· Результат дитячої творчості і фантазії. · Результат вивчення ряду тем шкільних предметів. · Фантастична розповідь на задану (вигадану) тему. · Патріотичні, історичні, географічні, природознавчі оповідання. · Музичне оповідання. · Розповідь – картина. · Проект – розповідь за сюжетом фільму.
· Виготовлення матеріальних предметів. · Виготовлення листівок, закладок, іграшок, сувенірів, настольних ігор.
Екскурсії, походи, експедиції,
поїздки, подорожі, в тому числі й заочні. І. Моя сім’я і мій дім. Наш дім. Режим дня. Воїн в історії наших сімей. Наша безпека. Наші імена. Карта життя. З чого будувати дім? Іграшки – справа серйозна. Проектування кухні. Про Жучок і Мурчиків. Як збудувати нову криницю. Як доглядати кімнатні рослини.
ІІ. Наш край. Ландшафтний дизайн. Погода і народні прикмети. Народні промисли. Історія створення пам’ятників нашого міста. Знамениті люди нашого
міста. Сміття нашого міста. Чому так названо вулиці нашого міста. Підземні скарби нашого краю. Відкриття і вивчення нашої області. Охорона природи Хмельниччини. Лікарські рослини
Хмельниччини. Карта подорожей народними промислами. Рідний край. Які птахи водяться у нашій місцевості. Допоможи зимуючим птахам. IV. ^ Шкільна країна. Дослідження життєвих цінностей молодших школярів. Задачник. Особисті колекції учителів нашої школи. Наше шкільне подвір’я. Наші випускники. План класного куточку. Школа майбутнього. Шкільні традиції. Цікава математика. Геометрія навколо нас. Чи можна прожити без математики? Чарівна країна геометричних фігур. Проблеми шкільної форми. Числові забобони та їх недостовірність. Чому школа називається школою? У країні невивчених уроків. Шкільна бібліотека. Парта учня 21 століття. Класна дошка. Учнівський щоденник. Охорона зору. V. ^ Охорона природи. Глобальні теми людства. Звідки прийшли кімнатні рослини. Рослини та тварини хвойних лісів. Ліс у житті природи та людини. Тварини лісу. Птахи нашого краю. Осінній календар природи. Отруйні рослини лісу. Отруйні гриби. Зимовий календар природи. Весняне пробудження лісу. Літній календар природи. Рослини і тварини садів. Рослини і тварини полів. Рослини і тварини прісних водойм. Рослини і тварини боліт. Нічне життя рослин і тварин. Що росте на грядці? Як виростити квіти?
VІ. Творчість. У світі казок. Проблема праці та взаємодопомоги у казках. Нове життя старої платівки. Мій персональний друг. Казка і
мультиплікація. Використання вторинної сировини. Як зробити чорнило? Як народжуються казки? Як роблять фарби? Як працює скульптор? Хто винайшов музику? Проект зручної ручки.
Спортивний костюм для чемпіона. Які бувають танці? Оригінальні світильники.
Пам’ятка для батьків, чиї
діти включаються у проектну роботу в школі Отже, що ж таке метод проектів і яка можлива роль батьків на кожному етапі виконання проекту? Виконання проекту передбачає декілька послідовних етапів: · вибір теми проекту; · висунення попередніх ідей; · вибір найкращої ідеї; · планування проектної діяльності; · оцінка та самооцінка проекту; · презентація проекту.
· консультують; · слідкують за виконанням плану; · вирішують оперативні питання; · допомагають з попередньою оцінкою проекту; · беруть участь у підготовці презентації; · забезпечують найбільш оптимальний режим роботи та відпочинку.
Актуальність – показник дослідницького етапу проекту.
Визначається декількома факторами: необхідністю доповнення теоретичних побудов, які мають відношення до явища, що вивчається; потребою в нових даних; потребою практики.
Обгрунтувати актуальність – означає пояснити, чому дану проблему потрібно вивчати на даний час.
Питання
проекту – питання,
на які потрібно відповісти учасникам проектної групи, щоб достатньою мірою усвідомити і розкрити тему проекту. ^ Проект – метод навчання, оснований на постановці соціально значимої мети і її практичному досягненні. Структура проекту – послідовність етепів навчального проекту. Обов’язково включає в себе постановку соціально значимої проблеми, планування діяльності, пошук необхідної інформації, виготовлення з опорою на неї продукта, презентацію продукта, аналіз і оцінку проведеного проекту. ^
Додатки 1. Робота над дослідженням методу проектів повинна бути цілеспрямованою та систематичною. 2. Робота повинна бути особистісно значущою для школяра. Необхідно допомагати учням бачити можливість реалізації своїх можливостей, спосіб саморозвитку і самовдосконалення. 3. Учитель повинен створити середовище, атмосферу для проектної діяльності, підтримувати інтерес до цієї діяльності, ситуацію успіху. 4. Створити психологічний комфорт: а) діти не повинні боятися допустити помилку; б) не притискати бажання, а підтримувати і направляти; в) доти можливість розкритися, повірити у себе кожному учневі. 5. Учитель повинен бути прикладом для дітей. Він повинен показувати своє прагнення до всього нового, бажання пізнавати світ. 6. Необхідне врахування вікових особливостей та педагогічних умов при проектній діяльності. Проект має бути цікавим, посильним, корисним. 7. В початковій школі повинен переважати індивідуальний проект, коли дитина проходить усі етапи самостійно.
1. Успішність здійснення проектної діяльності залежить від професійної та мотиваційної готовності учителя. 2. Велика кількість проектів, одночасно організованих учителем, значно понижує їх якість. 3. Учител повинен чітко пояснити дитині суть майбутньої роботи. 4. Батьки, які будуть допомагати дитині в роботі над проектом, теж повинні бути ознайомлені із суттю проектного методу. 5. Об’єм теоретичного матеріалу повинен бути обмеженим. Наголос ставиться на практичну діяльність, яка дає корисні новоутворення. 6. Презентація повинна бути обмеженою у часі, оригінальною. В початковій школі доцільно залучати батьків до роботи над проектом.
1. Покажіть приклад дітям у своєму прагненні до нового, невідомого, прагнення вирішувати різноманітні проблеми, задачі із задоволенням. 2. Залучайте дітей до сумісного вирішення інформаційних проблем. 3. Прислухайтеся до дітей. Не залишайте їх запитання без уваги. 4. Допомагайте дітям засвоювати нові знання, але не намагайтеся все зробити замість них. 5. Поменше настанов, прямих інструкцій. 6. Не стримуйте ініціативу. 7. Не бійтеся витратити час на роботу з дитиною у бібліотеці, вдома з книгою. 8. Не дратуйтеся. 9. Ніяких негативних суджень, якщо щось не виходить. 10. Вчіть доводити справу до кінця.
1. Ставте перед дитиною чітку мету його роботи. 2. Робота повинна бути цікавою не батькам чи учителю, а дітям. Краще обирати тему із змісту навчальних предметів. 3. Давайте учневі цікаву справу, результати якої він може передбачити. 4. Прагніть самі підходити до усього творчо і навчайте цьому дитину. 5. Відкривати у кожній дитині її індивідуальні нахили та здібності. 6. Учіть здобувати інформацію, а приймати її у готовому вигляді. 7. Учіть дітей діяти незалежно. 8. Навчіть дітей відчувати брак інформації і не боятися про це заявити. 9. Вчіть прогнозувати. 10. Створюйте ситуації, де дитина зможе застосувати отримані навички у вирішенні пізнавальних завдань. 11. Пторібно пам’ятати: пізнавальна активність – це успішна навчальна мотивація. Особливої уваги у початковій школі потребує завершальний етап проектної діяльності – презентація (захист) проекту.
1. Знайди зручне положення тіла і місце для рук. 2. Спокійно дивися на слухачів. 3. Назви тему. 4. Зацікав слухачів виступом. 5. Говори вільно. Слідкуй за жестами та мімікою. 6. Підкреслюй важливі думки у своїй роботі, змінюючи тон голосу. Тон створює музику виступу. 7. Роби паузи, щоб слухачі могли усвідомити те, що почули. 8. Логічно закінчи свій виступ.
1. Допоможіть учням провести самооцінку проекту: o Чому розпочали роботу над проектом? o Чи вирішили проблему? o Як оцінили вашу роботу люди, які знайомилися з нею? o Що не дороблено, а що хотілося б змінити? 2. Допоможіть оцінити процес проектування. 3. Допоможіть учням підготувати проект до презентації. Розробіть план виступу. 4. Не варто із презентації робити виставу, це відволікає від суті. 5. Оцінка проекту повинна носити стимулюючий характер. 6. Не варто перетворювати презентацію проектів у змагання. Краще виділити номінації. |
Творча діяльность школярів у позакласній роботі
Творча діяльность школярів у позакласній роботі
Позакласна та позашкільна діяльність спрямовані на виховання вільної особистості. Ця діяльність зоснована на законах творчості, які передбачають залучення дітей до реальної співтворчості, інтелектуального діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, можливість почуватися вільно. Позакласна діяльність сприяє розвитку незалежного мислення, розробці прийомів співтворчості й інтелектуальної напруги, передбачає єксперементування дітей, ігри, гнучке й гармонійне поєднання індивідуальної, групової та колективної діяльності, самостійної та педагогічно скерованої.
Одна з особливостей позакласної діяльності як педагогічного процесу полягає в тому, що дитина не боїться отримати незадовільну оцінку. Спираючись на унікальність і неповторність кожної дитини, педагог має розвинути отримані знання, перетворити їх у соціальний досвід. Завдяки цьому запобігаються функціональний підхід до дитини, фрагментарність у вихованні, інтелектуальні перевантаження.
Педагогічний процес у позакласній діяльності сприяє формуванню у дітей почуття власної винятковості під час пошуків і створення творчих ідей. Діяльність педагога в цьому процесі має бути органічно пов'язана з діяльністю дітей, їх, настроєм і внутрішнім станом.
Ефективність педагогічного процесу в позашкільних закладах визначається появою таких психічних новоутворень, як:
- самостійна творча активність;
- уміння свідомо та корисно використовувати свій вільний час із метою гармонійного саморозвитку;
- підвищення особистісного статусу дитини в позашкільному колективі;
- більш широкий спектр нестандартного мислення;
- розкриття здібностей дитини.
Молодший шкільний вік – сензитивний період для розвитку спеціальних здібностей. Для дітей молодшого шкільного віку характерні активне ставлення до дійсності, що їх оточує, підвищена реактивність, готовність до дії. Однак молодощі школярі швидко втомлюються, а це викликає необхідність урізноманітнення видів діяльності та можливість їх зміни.
Дітям цього віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка зміна настрою. Недостатність життєвого досвіду й знань компенсується фантазією. Образність мислення, відсутність стереотипу, емоційність, естетичне ставлення до дійсності, що оточує, - ці якості притаманні всім молодшим школярам і свідчить про широкий рівень творчих здібностей вікової категорії у цілому.
Саме на цьому етапі починають виявлятися і спеціальні здібності: музичні, літературні, організаторські, здібності до художньо-театральної діяльності.
Специфіка дозвільної сфери обумовлена емоційною привабливістю для молодших школярів. У молодшому шкільному віці розкриваються також літературні здібності. Діти залюбки складають вірші, казки, оповідання. Літературні твори молодших школярів недосконалі за змістом і формою, проте вони мають велике значення для розвитку їхньої психіки в цілому. Л. Виготський вважав, що було б несправедливо і неправильно розглядати дитину як письменника. Її літературна творчість, необхідна перш за все для повного розгортання самого «автора».
На думку психологів Я. Коломенського, Е. Панька та інших, після 6 років у дітей розвиваються музичні здібності: ладове почуття (здібність емоційно відгукуватися на музику), тонко диференційоване сприйняття (слуховий компонент музики), високо розвинуте музично-ритмічне почуття (здатність переживати музику за допомогою рухів). Відчуття емоційної виразності і музичного ритму та здатність точно його відчувати, на думку Б. Теплова, стають показником музичних здібностей. Дітей із музичними здібностями відрізняє вміння передавати ігрові образи, довільність рухів, ініціатива.
В 6-7 років зароджується здібність до художньо-театральної діяльності. Сюжетно-рольова гра, яку Л. Виготський назвав «дев'ятим валом дошкільного виховання», у молодших школярів гармонійно змінюється захопленням ляльковим театром, театром іграшок, інсценуванням казок, байок, віршів.
Більшість молодших школярів виявляє нахили до образотворчого мистецтва. Здібності у виді діяльності проявляються у так званій «гостроті бачення», у високому рівні уяви.
У цьому віці починають розвиватися організаційні та конструктивно-технічні здібності. Організаційні здібності виявляються й формуються в іграх дітей. Здібності до конструктивної діяльності – в умінні легко, у швидкому визначенні опорних деталей, вузлів, конструкцій, у вмінні вносити зміни в рішення конструктивно-технічних завдань. Найяскравіше ці здібності виявляються у спорудженні необхідних для гри конструкцій, експериментуванні з конструктором, використанні замість реальних предметів їх ігрових замінників.
Спеціальні здібності, для розвитку яких молодший шкільний вік найбільш сенситивний, можуть бути реалізовані в системі позашкільних закладів. Структура та зміст діяльності цих закладів мають великі педагогічні можливості для розвитку здібностей.
Більшість дітей цього віку люблять займатися такими видами творчості, як малюваня, складання віршів, казок, спів, танці, ігри.
Аналіз сучасних засобів і форм позакласної діяльності для молодших школярів свідчить про те, що вони націлені перш за все на виявлення та розвиток лише спеціальних здібностей, які можливі лише тільки за наявності природних задатків. Це такі форми, як концерти, виставки. Однак у формуванні особистості, здатної до творчості, не менш важливим є питання розвитку загальних здібностей.
Головна особливість творчої особистості – потреба у творчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміння дитячої творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, що накопичені людством. Саме за таких умов і формується якості творчої особистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасно виявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх від згасання.
Педагог І. Лернер довів, що практично всіх дітей можна навчити творчо мислити, особливо, якщо починати в молодшому шкільному віці. Він визначив прийоми нестандартного мислення, які водночас є також процесуальними рисами творчої особистості:
- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;
- бачення нової функції знайомого об'єкта;
- бачення нових проблем у знайомих ситуаціях;
- бачення структури об'єкта.
Якщо до цих рис додати ще й високий рівень творчої уяви, розумові здібності, розвинуту пам'ять, досконале мислення, точність рухів, то цей перелік і складатиме структуру загальних здібностей. Виявлення й розвиток загальних здібностей – актуальна проблема позакласної роботи, бо, по-перше, досить розвинуті загальні здібності сприяють розвитку спеціальних і дають змогу досягти значних успіхів у виконанні будь-якої діяльності; по-друге, розвиток загальних здібностей значно менше залежить від природних факторів – задатків, бо загальні здібності спираються на розумову діяльність. Отже, у всіх дітей з нормальним розумовим розвитком можна сформувати процесуальні риси творчої особистості.[22,36-40].
Таким чином, можна сказати, що позашкільна діяльність сьогодні розгядається як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей школярів та розв'язання різноманітних освітніх проблем, стовреня цілісної системи пошуку та виховання творчо обдарованої особистості. Тобто, позашкільні заклади найдієвіше впливають на безперервне і свідоме духовне вдосконалення і самовизначення дітей.
Заняття в позашкільних закладах, будучи необов'язковими, природно “добудовують” незаповнені проміжки соціального становлення особистості. Свобода і можливість вибору улюблених занять у позашкільних закладах благотворно впливає на школярів. При цьому організація діяльності дітей у формі дозвілля сприяє вільному спілкуванню у середовищі ровесників, з якими дитина вважає себе найтісніше пов'язаною і автоитет яких для неї безперечний. У той же час, переживання успіху викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіу, навичок самостійної діяльності і поведінки, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовимти творчої особистості.
Професія вчитель
Професія учитель
опис професії
Професія вчителя є унікальною в своєму роді. Як відомо, практично в усі часи існування людства була потреба в педагогах. Сьогодні ця професія затребувана, мабуть, як ніколи раніше. Це раніше вчителі асоціювалися виключно з школою. У наше століття ситуація докорінно змінилася. Викладачів стає все більше, і вони необхідні в самих різних сферах нашого життя, саме в цьому полягає одна з особливостей професії вчителя. Крім шкіл і інститутів вчителя передають нам знання і свій безцінний досвід на курсах іноземних мов, на всіляких майстер - класах по бізнесу, а також у сфері фізкультури і спорту.
Багато років тому вчителями автоматично ставали ті, хто старше, вважалося, що саме вік визначає можливість навчання та передачі досвіду. Порівняно недавно, всього лише в XVII - XIX століттях, робота вчителем стала виділятися в окрему самостійну сферу. Саме тоді вона стала особливо поширеною як в Європі, так і в усьому світі.
З часом професія стала більш диференційованою, з'явилася вузька спрямованість, спеціалізація. Так, наприклад, в старших класах кожен предмет ведеться окремим викладачем, що дозволяє вчителеві якісно готуватися до уроків і максимально розкривати матеріал в освітньому процесі. Наприклад, вчитель російської мови та літератури повинен не просто пояснити важливість деяких правил і навчити грамотно висловлювати свої думки як усно, так і письмово, а й спонукати учня побачити красу мови та усвідомити необхідність його правильного застосування в повсякденному житті. На уроках літератури педагогу потрібно не тільки подати твори за шкільною програмою, а й сформувати про них власну думку, поміркувати над вчинками героїв і т.д. А для того, щоб досягти цих цілей, лише знань недостатньо.
Основні види діяльності вчителя
Це, насамперед, ведення процесу навчання, а також виховний вплив на учнів. В рамках виховної роботи педагог допомагає учням стати особистістю, яка зможе гармоніювати з суспільством. Виховний процес здійснюється за допомогою різних методів, що дозволяють управляти діяльністю учнів. А освітня діяльність допомагає розвивати його пізнавальні здібності.
Справедливості заради варто відзначити, що поєднувати виховну і педагогічну діяльність дуже непросто. Від педагога будуть потрібні особливі знання і навички. Одним з плюсів професії вчителя можна назвати те, що завдяки його роботі можливе формування особистості, справжнього Людини. Зрештою, учитель зобов'язаний не просто донести інформацію, а навчити дитину самостійно її шукати, освоювати і робити висновки. Тобто допомогти йому набути навичок, якими він буде користуватися протягом усього життя. І саме вчитель повинен вміти розгледіти закладений дитині потенціал, а не оцінювати його за загальноприйнятими критеріями і нормам.
Особисті якості вчителя
Мабуть, самими незамінними і обов'язковими для вчителя якостями є: емоційна врівноваженість, самовладання і життєрадісність. Дуже важливо, щоб викладач був доброзичливим по відношенню до своїх вихованців, незалежно від їх ставлення до нього.
Ця професія також передбачає здатність учителя врегулювати будь-які конфлікти, не вдаючись до тиску. Також викладач повинен бути здатний до різних стилів спілкування: формальному і неформальному. Дуже важливо, щоб він зміг стати справжнім другом для своїх учнів; людиною, яка заслуговує довіри. Зрозуміло, щоб заслужити подібну репутацію від учителя потрібно чимало зусиль. Однак, це того варто. Не варто забувати, що для освоєння цієї професії недостатньо просто бажання і якихось навичок, необхідно покликання. Особливо це важливо враховувати тим, хто обирає професію вчителя початкових класів. Вся справа в тому, що саме їм доводиться докладати особливих зусиль, щоб налагодити контакт з дітьми, зробити освітній процес не просто корисним, а й цікавим. Та й виховна роль учителя в цьому випадку важливіша.
Не варто також нехтувати можливістю йти в ногу з часом. Для цього викладачеві необхідні такі якості, як допитливість і бажання вчитися. Крім того, від вчителя може знадобитися вміння визнати, той факт, що далеко не на кожне питання він знає відповідь. Саме ця якість дозволить йому завоювати авторитет і довіру учнів.
Освіта (що треба знати?)
Професію вчителя можна отримати в численних педагогічних інститутах і університетах. Донедавна педагогічні коледжі були також затребувані, хоча, як правило, після його закінчення випускники воліли продовжити освіту вже заочно у вищому навчальному закладі. Освітній процес має на увазі конкретну спеціалізацію (учитель математики, малювання і так далі).
Місце роботи та кар'єра
Основним місцем роботи вчителя, як правило, є державні загальноосвітні школи, однак сьогодні кваліфіковані викладачі можуть працевлаштуватися в приватних школах (з іншим рівнем оплати праці). Учитель іноземних мов може без праці проводити спеціалізовані курси або (при достатньому рівні власних знань) працювати перекладачем. Також можливе надання приватних уроків, заняття репетиторством.
Періодично педагог повинен проходити атестації, які поділяються на обов'язкові та добровільні. Після закінчення атестаційного процесу йому може бути присвоєна друга, перша чи вища кваліфікаційні категорії. Категорія дійсна протягом п'ять років, а потім знову потрібно переатестація.